Ноя
11

Безымянный 123889




  • Заметка о счастье)))))))))))

  • Чем примечательна зима в Японии-1


  • Каждый из нас одинок в этом мире. Каждый заключен в медной башне и может общаться со своими собратьями лишь через посредство знаков. Но знаки не одни для всех, а потому их смысл темен и неверен. Мы отчаянно стремимся поделиться с другими сокровищами нашего сердца, но они не знают, как принять их, и потому мы одиноко бредем по жизни, бок о бок со своими спутниками, но не заодно с ними, не понимая их и не понятые ими. Мы похожи на людей, что живут в чужой стране, почти не зная ее языка; им хочется высказать много прекрасных, глубоких мыслей, но они обречены произносить лишь штампованные фразы из разговорника. В мозгу их бурлят идеи одна интересней другой, а сказать эти люди могут разве что: "Тетушка нашего садовника позабыла дома свой зонтик". 

      З кожним днем я все більше переконуюсь у правдивості цих слів Сомерсета Моема.
    Навряд чи  можлива дружба, кохання з 100% розумінням. Хочеться так багато сказати, багато чим поділитись і що ти чуєш у відповідь- да-да, так-так. Розпинаєшся і наштовхуєшся на стіну непорозуміння. А чи варто взагалі намагатись пояснити, те, що не можна пояснити, бо як можна пояснити, описати почуття? Всі люди різні, різні внутрішні світи.
      Коли ми ж знаходимо однодумців, друзів, то  нам понад усе хочеться втримати гармонію розуміння, некажучи, про щось інше, більше. Ми не живемо ізольовано, нам треба рухатись, еволюціонувати. На шляху розвиткуми зустрічаємо інших людей, з деякими стаємо близькі. А старі друзі, що з ними? Ми вже не ті, що були рік два тому. Може це й добре, але при розмові вже дме вітер змін, який несе пронизливу холодність. З'являється відчуття відчуженості. Нові друзі просто витісняють старих. Але вчому причина - у змінах, у відстані, у відсутності нових миттєвостей на двох?
      Часом відчуваєш не те, щоб ревнощі, просто відчуття жалю, що твій друг вже весело проводить час з кимось іншим і хоча не втрачає з тобою зв'язок і не ігнорує, все ж таки, знак "<3" частіше з'являється на чужій сторінці, а з твоєї зникає чи не назавжди.
     Звичайно про вживання, а саме про слушність вживання слів "я тебе люблю" можна багато говорити. Чи варто їх казати часто, як "добрий день" чи лиш раз на рік. Але хіба можуть ці слова втратити свій зміст при, скажемо, повсякденному вживанні. В деяких мовах, зокрема і в нашій, є два слова, для цього почуття:  кохати і любити, kochać i lubić, amar y querer. Все стає більш менш зрозумілим.
      Якби там не було, нам треба любити, треба, щоб любили нас. Коли кажеш, що любиш, не має значення чи це друга половинка чи друг, чи мить життя, але саме в цю мить хочеться сказати, виокремити когось з усіх. Сказати люблю значить приручитись і приручити когось(як в казці про Маленького Принца). Але коли у відповідь на "я тебе люблю" чуєш оууууу, (типу як мило), то відчуваєш себе дурнем, а все дуже просто, бо вже далеко не ті часи і не ті стосунки, за тобою просто не сумують. Сумують за новим другом.










  • Заметка о счастье)))))))))))

  • Чем примечательна зима в Японии-1



  • Социальные сети

    Рубрики

    Последние записи