Ноя
11

Безымянный 58909




  • Безымянный 6685

  • Редкие фотографии знаменитостей


  • "Мої вірші — це антипоезія, внутрішня боротьба з геніальністю" Надрукувати
    Денис Данько народився в 1983 році десь під Чорнобилем, а з двох років до двадцяти мешкав у Івано-Франківську. Вчився в Прикарпатському університеті на філфаці, потім — у Києві на журналістиці. В Івано-Франківську дописував у місцеву періодику, був засновником і куратором літературної секти "Біла риба". З 2003 працює в Києві журналістом на каналах "ТЕТ", "ТОНІС", "К1". Сьогодні Денис веде популярну програму "За вікнами" телеканалу СТБ.

    http://www.gk-press.if.ua/images/50/21_1.jpg

    — Нещодавно ти приїздив робити сюжет з відомим карпатським мольфаром. І які враження?
    Ніяких. Старий дід, якому нічим зайнятися... І от придумав собі сімдесятилітній вуйко прибуткове хобі. Принаймні таке враження. Нічого особливого я в ньому не розгледів. Не буду заперечувати, що дід знається на різних цілющих травах, але якогось чудесного божественного світіння я в ньому не побачив. Звичайний травник, думаю, таких у Карпатах вистачає. Не хочеться кричати, що він шахрай і дурисвіт, але не чарівник — це точно. Але люди ведуться...
    Коли ми приїхали, біля його хати було п'ять машин черги. Люди вірять і їдуть.
    Я його хотів вивести на чисту воду. Він стверджує, що робить діагностику і розказує про всі наявні болячки. Так от. Перед тим, як до нього їхати, я зробив обстеження у франківській поліклініці. Виявилося, що печінка, як не дивно, — найбільш здоровий орган в моєму молодому організмі. Тому прийшов я до мольфара з наріканнями на нібито хвору печінку. Вистояв чергу, зайшов до нього і сказав: "Ось в мене в правому боку болить, вздуття буває, люди кажуть, що печінка хвора. Скажіть мені, пане Михайле, чи це дійсно так?". І він каже: "Так, чоловіче, печінка в тебе хвора, я бачу..." Назвав купу трав, які треба в аптеці купити, взяв, не червоніючи, у мене 100 гр., пограв на дримбі, розказав, який він могутній, і відпустив з Богом.
    — Ти казав, що збираєшся робити скандальний сюжет. В чому полягає його скандальність?
    Тю. Я таке казав? Мета — не скандальний сюжет. Мета — показати людям, що дід Мольфар насправді не такий чудотворець, як його малюють. Може, хтось із потенційних його клієнтів, побачивши програму, схаменеться і все-таки передумає віддавати Мольфару свої кровно зароблені гроші... І він не один такий. До того ж, він — порушник закону. В травні наша рада прийняла законопроект, котрий мусить контролювати діяльність народних цілителів. Так от, за законом він нам мав показати ліцензію, видану МОЗом, котра дозволяє йому зцілювати. Згідно з цим законом, цілителі мають право лікувати тільки якийсь конкретний вектор болячок, а мольфар лікує всьо. До того ж, на стіні в нього мусів би висіти прейскурант з розцінками, і на заплачені мною 100 гр. він повинен був виписати квитанцію. Народні цілителі мають право практикувати тільки під наглядом лікарів. Нещодавно з цього приводу я був у МОЗі: там сказали, що давно вже його шукають (я його, звісно ж, не здав, хай самі шукають, це не так складно). Щоправда, його дії вважаються не кримінальним порушенням, а адміністративним.
    — Не боїшся, що мольфар вроки нашле? До речі, чи були моменти після спілкування з відомими людьми, коли ти відчував, що їхня енергетика тебе поїла?
    Якщо існують "вроки", то існує і спосіб їх зняти. Якщо нашле Мольфар, то СТБ заплатить якомусь іншому гарріпотеру, котрий вроки вижене.
    Якщо говорити про відомих людей, котрі висмоктували енергію, то такого не помічав ніколи. Бували інтерв'ю, після яких виходив втомленим, але впевнений, що тому є більш об'єктивні причини, ніж якесь там "енергетичне вампірство". Не подумай, у всі ці речі я схильний вірити, але цю віру дуже серйозно підгризають сумніви...
    — Хто для тебе авторитет у професії і чому?
    Парфьонов. Чому? Він журналіст. Справжній. Професію знає досконало, тут навіть не талант, а просто знання і відчуття професії. Останнім часом я частенько задаюсь питанням: чи взагалі в цій професії потрібен талант... Здається, що ні. Журналістом, як і автослюсарем, може стати кожен: головне цьому правильно навчитися.
    — Дивно. Український журналіст бере за авторитета російського. Що, з телевізійними кадрами в Україні проблема?
    Та ні, є досить багато професіоналів, але до авторитетів їм ще далеко. Українське ТБ тільки-но почало розвиватися. Хороше телебачення — це не окремі спалахи добрих передач чи сюжетів, це ціла система, яка формується роками. УТ 1 (2, 3) при Союзі були каналами регіональними, а з регіональних каналів робити державне телебачення важко. В Росії розвиток ТБ відбувається інакше, ніж у нас: в них була база — державний канал "ОРТ", і канал цей завжди був на належному рівні. В нас такої бази і традиції немає.
    — Вважаєш, що російська журналістика зараз може бути школою для української?
    А яка ще, як не російська? В кого нам ще вчитися? Росіяни багато в чому "падлєци", але журналістика їхня на рівні... То виключно моя персональна думка. Росія зараз вчиться в Європи, а ми мусимо вчитися в Росії... Бо після дитсадка в університет не вступають, треба спочатку пройти школу, а батьки, як відомо, віддають дітей до школи, яка найближче. І, як би антипатріотично це не звучало, найближче до нас все-таки російська школа...
    — Твоя родина переїхала до Києва. Чим для тебе залишився Франківськ?

    Франківськ — єдине місто, яке я приймаю абсолютно. Мені здається, якби я навіть не прожив тут 19 років, Франик все-одно б для мене був абсолютним містом. Це справжнє місто. Тут все є, і тут всього вдосталь. Мені в ньому дуже комфортно. Але є одна в мені негативна риса — меркантильність. У Київ я погнався за грошима, а якби я міг реалізовувати свої меркантильні амбіції у Франику, я б у ньому і жив. Бо Київ — це не місто. Київ — це великий офіс.
    — Ти видаєш книгу віршів. Досить різка і приголомшлива для пересічного читача поезія — що вплинуло?
    Ця книжка — всього лиш експеримент. Є такий Вася Васильців зі Львова, який ніби співає... А тепер буде такий Денис Данько, який ніби пише. От тільки Васильців прогадав у тому, що він, на мою думку, свято вірить, що робить справжнє мистецтво, я ж намагаюся переконати себе в тому, що мої вірші — це антипоезія, така собі внутрішня боротьба з геніальністю. І якщо цю ахінею розумно подати, то її можна й розумно продати. Я вже говорив про свою меркантильність. Насправді, на такі вірші впливати не потрібно, просто спостерігаєш і пишеш. Головне після написання другий раз вірш не перечитувати і не переписувати: тоді це вже не поезія, а графоманія...
    — А наприклад?
    Прошу:
    Я куплю собі кльову і жовту жувачку / Буду бульки жовтасті мов осінь пускати у небо / І таранитимуть їх літаки із шахідами / І Америка житиме довше.

    :) Даня!! Ты мой любимый автор :)))) уже много лет....
    никогда в тебе не сомневалась!
























  • Безымянный 6685

  • Редкие фотографии знаменитостей



  • Социальные сети

    Рубрики

    Последние записи