Ноя
11

Безымянный 97331




  • Чем примечательна зима в Японии-1

  • Заметка о счастье)))))))))))


  • Нарешті сталось!!! Я вперше стала на ковзани.

     

    Все почалося з довжелезної черги за ковзанами. Майже дві години чекання біля синьої будки увінчались успіхом, і я нарешті дочекалася свого розміру. Проте були хитріші за мене, які підстерігали ковзани прямо на ковзанці. Це я зрозуміла пізніше. І надалі нікого не пропускала в будку без ковзанів.

    Ковзани на мені. Це так незручно. І так боляче. Адже перед тим, як зважитися на такий крок, я перечитала купу інструкцій. Відповідно взяла ковзани трішки затісні. І тут без сліз не обійшлося. Мені здавалося, що нічого гіршого в житті у мене не було. Але нічого, ніби стою. Біль не минав, бо, як виявилося згодом, я просто неправильно стояла. Але це ніщо порівняно з тим, що я не могла зрушити з місця. Усі навкруги їдуть, а я стою, ні на крок не просуваючись. Сама винна, не прислухалася ні до чиїх порад і всіх відганяла від себе. Адже самостійно хотіла познайомитися з льодом. От і познайомилась - через перше падіння. І так ще вісім близьких знайомств.

    Першим інстинктом було робити кроки як по землі, але те, що це неправильно, зрозуміла згодом. Найголовніше - зробити хоч декілька кроків і не впасти. Ось і на два метри просунулася. Але розчарування не покидали мене. Я не могла зрозуміти, чому в інших виходить, а я вже півгодини воюю з льодом. Але початок є початок. Головне, що я нарешті набула рівноваги.

    Далі зрозуміла, як потрібно відштовхуватись. І нарешті! Я трішки проїхала і не впала. Але це давалось із неймовірними труднощами. Періодично просто сідала на лід, щоб перепочити. Ще 10 хвилин - і я зможу проїхати всю нашу невелику тернопільську ковзанку і не впаду!

    Повернути ще не вмію. А це означає, що я знову падаю. Але біль та негативні враження кудись зникають. І я навіть не помічаю, як падаю і знову стаю на ноги. Наступний бар’єр взятий. Я вмію повертати!

    І тут мене починають переповнювати такі сильні відчуття щастя та задоволення. Я розумію, чому навкруги мене так багато любителів ковзанів. Чому так багато людей стоїть у довжелезній черзі по ковзани. Адже я стояла через цікавість, навіть не знаючи, що це може затягнути. А ще я відзначила, що в любителів ковзанів існує солідарність. Скільки разів до мене під’їжджали незнайомі та допомагали піднятися з льоду?!

    Але, на жаль, час прокату закінчується. А черга до синьої будки зовсім не зменшується. А це означає, що я мушу здати ковзани, адже розумію тепер, яких відчуттів прагнуть ті, котрі стоять там, незважаючи на черги та холод. Але я ще повернуся! Скоро. Адже таке неможливо забути.


  • Чем примечательна зима в Японии-1

  • Заметка о счастье)))))))))))



  • Социальные сети

    Рубрики

    Последние записи