Ноя
10

Цікаво!




  • Наснилось сьогодні…

  • Інформація до роздумів….


  • Чого тільки не вигадали наші предки, щоб зробити своє життя зручнішим та комфортнішим. А вам відомо, як виникла зубна щітка чи туалетний папір? А ви знаєте, що ножиці у тім вигляді, що вони мають зараз, винайшов Леонардо да Вінчі?

    А коли говорять про великого винахідника Томаса Едісона, згадують, принаймні, п’ять його найвідоміших створінь: фонограф, друкарська машинка, біржовий телеграф, генератор перемінного струму і, звичайно, лампочку. Останню насправді запатентував російський вчений Олександр Лодигін, а Едісон зайнявся її удосконаленням. І серед усієї цієї пишноти мало хто згадує, що в 1872 році розумник Едісон придумав ще і парафінований папір, що служив першою обгорткою для цукерок.

    А як же доводилося вивертатися нашим предкам, щоб після відвідування WC зробити належні гігієнічні процедури! Пам’ятаєте, Франсуа Рабле запевняв своїх сучасників, що приємніше за все робити це за допомогою живого каченяти. У Давньому Римі для цих потреб пристосували губку, вікінги - овечу вовну, корінні американці - усіляке листя та качани кукурудзи. Французькі королі підходили до цього питання дуже вишукано і робили це мереживом і лляними ганчірочками. Використовувати в цій справі папір першими стали китайці, але теж виключно імператори. Багато пізніше на папір перейшли всі інші і в усьому світі, і в хід пішла прочитана періодика. Тільки в 1857 році мешканцю Нью-Йорка Джозефові Гайетті спало на думку нарізати папір акуратними квадратами і пакувати в пачки. Він так пишався своїм винаходом, що на кожному папірці друкував своє ім’я. А ось встановити ім’я людини, що здогадався звертати туалетний папір у рулони, видається не можливим, але вперше такі рулони стала випускати американська паперова фабрика Scott Paper у 1890 році.

    У це важко повірити, але патент на винахід гачка для одягу був отриманий деяким О.А. Нортом тільки в 1869 році. На що до цього люди вішали свої речі - невідомо. І тільки в 1903 році Альберт Паркхаус, що працював на дротовому заводі, у відповідь на постійні скарги робітників, що їм не вистачає гачків для своїх пальт, винайшов вішалки-плічка.

    Давні римляни та греки, при всій їх прихильності до прекрасного, їли, між іншим, руками. Римський поет Овідій навчив їх їсти кінчиками пальців і після їжі витирати їх хлібом. Пізніше в Греції на руки надівалися спеціальні рукавички. А взагалі найперші прообрази ложок робилися ще за три тисячі років до нашої ери. Вони ліпилися з глини чи випилювалися з кісток та рогів тварин, в хід йшли і морські раковини, риб’ячі кістки та деревина. Найперші срібні ложки зробили на Русі в 998 році за наказом князя Володимира Червоне Сонечко для його дружини. Щось схоже на сучасну виделку з п’ятьма зубцями з’явилося в Азії в десятому столітті. Через сто років цей винахід докотився і до Європи, але широке поширення одержав тільки у XVI столітті.

    Древні люди замість ґудзиків з’єднували шматки свого одягу шипами від рослин, кісточками тварин і ціпками. Хто саме винайшов ґудзик, невідомо: одні вчені схиляються до того, що це були греки або римляни, інші - що ґудзик прийшов з Азії. Робилися вони переважно зі слонової кістки. Широке поширення ґудзики одержали тільки в XIII столітті і майже до XVIII століття були ознакою багатства і шляхетного походження: королі й аристократія могли дозволити собі замовити ґудзики з золота і срібла. На початку XVIII століття ґудзики стали робити з металу, але до кінця XIX століття вони були настільки дорогим крамом, що їх перешивали з одного одягу на інший.
    З’єднувати разом аркуші папера почали в XIII столітті: у лівому верхньому куті кожної сторінки робилися надрізи, крізь які просмикували стрічечку. Пізніше тасьму стали натирати воском, щоб, по-перше, стрічка стала міцнішою, а по-друге, було легше виймати чи вкладати потрібні аркуші.
    У 1835 році лікар з Нью-Йорка Джон Хоуі винайшов машину для виробництва шпильок. Шпильки були, природно, придумані для кравців, щоб їм було простіше під час шиття з’єднувати шматки тканини, але їх почали використовувати при скріпленні папера. Вперше з’єднувати папір закрученим шматком дроту придумав норвезький винахідник Йохан Ваалер у 1899 році, але вона не була схожа на нинішню скріпку. А скріпку в тім вигляді, у якому вона існує зараз, придумали в англійській компанії Gem Manufacturing Ltd, але чомусь цей винахід так ніхто ніколи не запатентував.

    Найдавнішими гребінцями, якими користувалися жителі Землі, можна вважати риб’ячі кістяки. Невідомо, де і коли був зроблений перший гребі¬нець, але один з самих древніх екземплярів було знайдено при розкопках на території Давнього Рима. Він був зроблений з широкої кістки тварини з ручкою і вісьмома зубчиками. Згодом гребінці робилися також з дерева, коралів, слонової кістки, черепашачого панцира і рогів різних тварин. Цей матеріал для гребенів використовувався аж до середини XIX століття. В 1869 році два брати - Исайя і Джон Хайатт - винайшли целулоїд, що цілком змінило виробництво гребінців. Слони і черепахи були врятовані від повного знищення, а люди одержали більш дешеві гребені.
    Спробуйте розвести вогнище за допомогою тертя двох дерев’яних поверхонь, або вибиваючи іскру кремнієм. Коли світить сонечко, зробити це, звісна річ, набагато простіше: потрібен лише шматочок скла. І тільки наприкінці XVIII століття жити стало простіше – французький хімік Клод Бертоллє одержав речовину, названу згодом бертолетовою сіллю. Так у Європі в 1805 році з’явилися сірники-«маканки» - тонкі лучинки з голівками, намащеними бертолетовою сіллю, що запалювалися після обмакувания їх у розчин концентрованої сірчаної кислоти.
    Винаходу перших «сухих» сірників світ зобов’язаний англійському хіміку і аптекарю Джонові Уокеру. У 1827 році він винайшов, що якщо на кінчик дерев’яної палички нанести суміш із сульфіду сурми, бертолетової солі і гумміарабика (це така грузла рідина, що виділяє акація), а потім висушити все це, то при терті об наждаковий папір її голівка легко запалюється. А отже, необхідність тягати із собою пухирець із сірчаною кислотою відпадає. Уокер налагодив невелике виробництво своїх сірників, що пакувалися в олов’яні пенали по 100 штук. Винахідник великих грошей на своєму винаході не заробив. До того ж ці сірники мали жахливий запах. У 1830 році 19-літній французький хімік Шарль Соріа винайшов фосфорні сірники, що не мали запаху, однак були шкідливі для здоров’я, оскільки білий фосфор - це отрута. У 1855 році хімік Йохан Лундстром зміркував, що червоне іноді краще, ніж біле. Швед наніс червоний фосфор на поверхню наждакового паперу зовні невеликої коробочки і додав той же самий фосфор до складу голівки сірника. У Росію фосфорні сірники були завезені з Європи в 1836 році і продавалися по карбованцю сріблом за сотню. А перша російська сірникова фабрика була побудована в Санкт-Петербурзі в 1837 році.

    Перші підбори з’явилися у східних вершників у XII столітті, однак назвати їх підборами було складно. Це були наліпки, що чоловіки прибивали до взуття, щоб нога міцно трималася в стременах. А от хто і коли винайшов дійсні підбори, точно невідомо, однак прийнято вважати, що відбулося це в XVII столітті в Іспанії з легкої руки майстрів з міста Кордова. Автор легендарної «шпильки», яка вперше приголомшила модниць у 1950 році, - італійський модельєр Сальваторе Феррагамо.

    Прабатьком сучасних зубних щіток вважається китайський імператор, що застосував першу щітку в 1498 році. Щетина китайських зубних щіток була зроблена з волосся, що росте на зашийку сибірського дикого кабана, а ручки були або з дерева, або з кісти тварини. Коли в XVII столітті цей винахід дійшов до Європи, де в той час зуби не чистили, тверда щетина кабана була замі¬нена на більш м’яку кінську гриву. А до цього охайні європейці використовували зубочистки, зроблені з гусячого пір’я.






  • Наснилось сьогодні…

  • Інформація до роздумів….



  • Социальные сети

    Рубрики

    Последние записи