Ноя
11

Інвестиційні фонди відкритого типу (open-end funds)




  • Мимикрия

  • МОИ СТИХИ


  • Загальні поняття

    Взаємний фонд, інвестиційна компанія відкритого типу, фонд відкритого типу — всі ці різні назви по суті є синонімами й означають майже те ж саме.

    Взаємні фонди являють собою найбільшу групу інвестиційних компаній. Під їх керуванням знаходиться більш як 90% всіх активів інвестиційних компаній.

    В інвестиційній компанії відкритого типу інвестори купують акції безпосередньо у самої компанії і їй же продають (акції цього виду компаній або взаємних фондів не продаються на біржі). Коли інвестор купує акції такої компанії, то компанія робить новий випуск своїх цінних паперів і виконує замовлення з цього випуску. Таким чином, кількість акцій, яку може випускати взаємний фонд, не обмежена. Єдине обмеження — об'єм попиту інвесторів. Якщо ж інвестор має намір продати належні йому цінні папери, він продає їх самому фонду, при цьому фонд зобов'язаний сплатити інвестору суму, рівну вартості чистих активів фонду, що припадають на акції інвестора, і анулювати акції.

     

    Вартість чистих активів (net assets value, NAV) обчислюється не рідше одного разу на день і являє собою різницю між вартістю всіх активів фонду і зобов'язаннями у розрахунку на одну акцію. Вартість активів фонду — сума ринкових курсів усіх цінних паперів із портфеля фонду.

     

    Фонди з «навантаженням» і «без навантаження»

    Як ми вже писали, акції взаємних фондів не продаються ні на біржі, ні на біржовому ринку. Угоди на їх придбання — продаж можна укладати безпосередньо із самим фондом. Тому і процес виплати комісійних у цьому випадку інший.

    Існує два основні тиші фондів:

    -               фонди з навантаженням (Load Funds), що стягують комісійні при продажу своїх акцій (звичайно 3-8%). Іноді такі фонди називають «із перепусткою на вхід»;

    -               фонди без навантаження (No-Load Funds), що не стягують зборів за продаж своїх акцій.

    Фонди з навантаженням можуть бути з «переднім навантаженням» (front-end load), коли збір стягується при купівлі та з «заднім навантаженням» (back-end load), відповідно збір стягується при зворотному продажі акції фонду.

    Крім зазначених зборів існують ще й операційні витрати (Operating Expenses), причому незалежно від того, яку форму має фонд («з навантаженням» чи «без навантаження»). Це збори, які власник акцій сплачує за керування фондом, незалежно від фінансових результатів роботи фонду, і на покриття адміністративних витрат. Щорічна плата зазвичай складає від 0,5% до 2,5% середньої вартості активів, що знаходяться у керуванні.

    Багато фондів стягують зі своїх інвесторів так звані комісійні відповідно до правила «12 в-1». Ця назва походить від правила Комісії з цінних паперів і бірж СІЛА, що дозволити таку оплату. Ці гроші йдуть на покриття маркетингових і рекламних витрат фонду. Річний розмір цих зборів складає 0,25-0,75% від вартості активів, що знаходяться у керуванні.

    Типи взаємних фондів

    На даний час у світі існує величезна кількість взаємних фондів. Зараз тільки у США їх нараховується більш 8000, сумарна вартість їх активів складає близько 7 трл. доларів США і, можливо, до моменту видання нього посібника це число значно зміниться у більший бік. Для полегшення проблем вибору інвестора, що має намір вкласти свої гроші у взаємний фонд, ці фонди підрозділяються на кілька типів і підтипів, у залежності від ступеня ризику, прибутковості, переваги вибору цінних паперів і т.д.

    Отже, на ринку США виділяються наступні типи і підтипи взаємних фондів.

    1.  Фонди звичайних акцій

    Основну частину своїх коштів ці фонди інвестують у звичайні акції. Час від часу в портфель таких фондів входять привілейовані акції, облігації і деякі інші види цінних паперів. У залежності від цілей цей тип фондів підрозділяється на кілька підтипів:

    а)       Фонди зростання. їх метою є довгостроковий приріст капіталу. Менеджери цих фондів намагаються підібрати для купівлі акцій компанії, темпи зростання прибутку чи вартості акцій яких перевищують середні показники інших компаній тієї ж групи. Склад портфеля відносно стабільний.

    б)       Фонди агресивного зростання. Мета фонду — максимально можливе збільшення капіталу. Кошти вкладаються в акції переважно малої капіталізації і можуть як різко зрости у ціні, так і впасти (при  несприятливому збігу  обставин).   Можуть  працювати  з опціонами,  часто при купівлі використовують «ефект важеля». Структура і склад портфеля часто змінюються.

    в)       Фонди зростання і прибутку. Прагнуть як до довгострокового збільшення капіталу, так і до одержання поточного прибутку. Тримають свої кошти у цінних паперах високої якості. Акції «блакитних фішок» складають звичайно 80-90% вартості їх активів. Іноді портфелі підсилюються конвертованими привілейованими акціями чи облігаціями.

    г)       Міжнародні фонди. Мета і методи роботи подібні до фондів зростання, за винятком того, що для досягнення своїх цілей ці фонди інвестують свої кошти в неамериканські цінні папери.

    д)       Глобальні фонди. Подібні до міжнародних фондів з тією лише різницею, що можуть вкладати кошти й у цінні папери США.

    є) Галузеві фонди. Основна ідея цих фондів полягає у тому, що високі прибутки можна отримувати тільки на обмежених ділянках ринку, тобто не на всьому ринку, а тільки в яких-небудь визначених галузях. Тому ці фонди вкладають свої кошти тільки у цінні папери вузьких секторів економіки. Найбільш популярні в останні роки були «галузеві фонди», що працюють з акціями телекомунікаційної, біотехнологічної галузей, галузі програмного забезпечення, інтернету (особливо були популярні в 1999-2000 pp.), мережних технологій та ін.

    ж) Спеціалізовані фонди. Інвестиції цих фондів спрямовуються у конкретний географічний регіон чи у конкретну галузь для досягнення конкретних інвестиційних цілей, таких як видобуток золота чи виробництво енергії.

    з) Індексні фонди. Включають у свій портфель всі акції, що входять у розрахункову базу визначеного індексу і, таким чином, досліджують результати визначеного сегменту ринку чи всього ринку в цілому. Склад портфеля змінюється тільки тоді, коли здійснюється заміна в індексі, що досліджується фондом.

    2.        Облігаційні фонди

    Інвестують свій капітал у облігації різних видів і якості і намагаються підбирати оптимальне співвідношення паперів з коротким, середнім і тривалим термінами погашення. Короткострокові облігаційні фонди купують корпоративні і казначейські зобов'язання з терміном погашення від 1 до 3,5 років. Середньострокові фонди — від 3,5 до 10 років і довгострокові фонди інвестують у зобов'язання з терміном погашення більше, 10 років. Інвестиційними цілями більшості облігаційних фондів є отримання високого поточного прибутку і збереження вартості капіталу.

    3.        Збалансовані фонди

    Інвестиційною метою таких фондів є помірний приріст капіталу й отримання поточного прибутку. Ця мета досягається побудовою збалансованого портфеля акцій і облігацій. Частка облігацій в інвестиційному портфелі таких фондів складає звичайно 20-50% активів у залежності від стану ринку (при умовах, несприятливих для інвестування в акції, частка облігацій у портфелі зростає і навпаки). Портфель складається з «блакитних фішок» і облігацій тільки високого інвестиційного рейтингу, що рекомендуються для довгострокових вкладень. Акції таких фондів вважаються безпечним інструментом для інвестицій, тому що вони забезпечують досить високий прибуток і при цьому не підлягають різким ринковим коливанням.

    4.        Фонди грошового ринку

    Взаємні фонди цього типу збирають капітали групи інвесторів і використовують їх для купівлі короткострокових фінансових інструментів грошового ринку. Одержані прибутки дуже низькі (на час написання посібника річний прибуток по внесках у USA у ці фонди склав 1,8-2,2% річних). Фонди грошового ринку можуть бути корисні для тих інвесторів, яким кошти можуть знадобитися через короткий час. На відміну від банківських депозитів, які не можна реалізувати протягом щонайменше 6 місяців, папери фондів грошового ринку можна продати в будь-який момент.

    При всій зовнішній привабливості і вигідності ідеї інвестування у взаємні фонди проблеми насправді існують. Основна проблема полягає у тому, що переважна більшість взаємних фондів за своїми показниками не досягають навіть середньої прибутковості ринку в цілому. Більш 75% взаємних фондів демонструють показники прибутковості нижче середньострокових (історично прибутки ринку акцій складають близько 11% на рік). Особливо у період з квітня 2000 по кінець жовтня 2001 року постраждали фонди, які робили ставку на акції технологічних компаній. Падіння технологічного сектору в цеп період призвело до того, що деякі взаємні фонди, що спеціалізувалися на цьому секторі, показали середню збитковість за рік — 70,6% (!), а за 3 роки — прибутковість усього 1,6%. Дійсно, саме час пригадати народну мудрість: «Тихіше їдеш — далі будеш». У цей «неясний час» облігаційні фонди продовжували демонструвати свою середню прибутковість 5-8%, а деякі і більш високу. Так, прибутковість облігаційних фондів Fremont Bond за 2001 рік досягла 13,7% (середньорічна за 5 років — 8,9%), для фонду Harbor Bond ці ж показники склали відповідно 12,2% і 8,2%, для фонду Dodge & Сох Income — відповідно 14,1 % і 8,2%. При цьому коефіцієнт витрат зазначених фондів складає всього 0,5-0,6% (при середньому показнику для даної категорії фондів приблизно 1%).


  • Мимикрия

  • МОИ СТИХИ



  • Социальные сети

    Рубрики

    Последние записи