Ноя
11

Обеліски свідомості…(продовження)




  • «A l.»

  • Безымянный 23675


  • Як починати, коли треба продовжити?Коли минають дні й ночі, місяці, коли ти наче змінюєшся, чи лишається таж сама інтерпретація всього попередньо сказанного??Чи збережеться настрій, об'єктивність??
    ...Натомість дощі не переставали, лишаючи всіх по домівках. Здавалося, небо вирішило вилити усю осінню норму за декілька днів. Пожовкле, опале листя кружляло у самотньому танку серед пустого парку, втопаючи в новоутвореній калюжі. Тільки такий даун, як Старий міг у таку погоду вештатися вулицями. Тому була більш-менш об'єктивна причина. В домі Старого був такий дурдом, шо тому навіть не було де дітись. Це ніби вбивало його, змушувало десь тікати від усього. Й тільки. Пізніше, хтось буде вважати це власною провиною, проте так і не зрозуміє шо це його прикол, шифр. Він такий. Когось любить, проте почувається іноді самотнім. Йому просто необхідно десь йти, бігти, але тільки б не лишатися у чотирьох стінах. Й тоді, коли б той хтось зрозумів бице - в мить став би щасливим...
    В один з рідкісних "сухих" днів старий стрінув знайомих вже нам А. і Є. Як трушні негри труться у гетто біля якогось вогню, так і вони стояли навколо якоїсь лавки й намагалися принаймі уявити, шо його робити. Є. набрали якісь друзяки й кликали десь побухати. Він спочатку більш ніж впевнено відмовився. Проте разом з дощем, що починався, Є. й собі вдався до сумнівів. А. та Старий побачивши це, починали відверто травити його, шо й зумовило його рішення звалити. Пацани лишилися удвох, й почали теревенити про сторонні теми. Й тоді А. відкрив маленьку таємницю Старому: "Тю, ти хіба не знаєш"-зробивши характерну, притаманну тільки йому,міну,спитав А. "Та я, як завжди-про всьо дізнаюсь останнім"-відповів Старий.
    "Пам'ятаєш, коли висіли в мене?"- спитав А.
    "Ну да!"-відповів Старий.
    "Її подруга розказала шо Вона фактично задовбала її постійними розмовами про тебе!"-видав нагора А.
    "Та ну нах!"-розгубився Старий.
    "Я тобі кажу!"-резюмував А.
    І йому вже тре було бігти. Швиденько розпрощавшись, вони розбіглися по різні сторони. Старий довго думав-йти додому, чи ше десь вештатись, спробувавши осягнути те, що сталося. Проте погода, настрій, та й елементарний голод зробили своє. Прийшовши додому, Він знову напише Їй. Проте тепер сили переформатувалися. Й Старий певно шось знав, та ше відверто не розумів шо робити далі...
    Наступної зустрічі Старий стане, так би мовити, "жертвою авантюри". Провевши деякий час разом, усі відверто звалять, залишивши Їх удвох. Для Старого це стане маленьким шоком. Він елементарно розгубиться. Та заглянувши в Її очі, Він все зрозуміє... Йтиме дощ, вони матимуть одну парасолю надвох, з тих пір матимуть одне серце на двох...Ставши під парасолю, Він так по-дитячому притисне Її до себе, тільки щоби якось зігріти Її, бо в самого всередині палатиме багаття. В той час, так по-дорослому, трохи "по-батьківські" поцілує її у лоба...
    Вони, ну тупо як діти, гасатимуть по калюжах, сміятимуться й шукати той світ, де місць буде тільки 2, а квитки давно заброньовані...












  • «A l.»

  • Безымянный 23675



  • Социальные сети

    Рубрики

    Последние записи