Ноя
11

ото таке собі




  • Наснилось сьогодні…

  • Безымянный 5498


  • Я надто гостро реагую на те, що багато людей цікавляться моєю персоною. Я не потребую чиєїсь уваги задарма. Мені нецікава думка інших як така. Що ж є головним тоді? Контроль емоцій. В іншому випадку мій стан прогресуватиме і я не зможу по-іншому. І це мене лякає: аморфність, толерантність, апатичність. Надто пафосні слова, як для двадцятилітньої особини. Останній стан (апатія) гарно виглядає тільки в книгах та на світлинах. Насправді ж це один з найгірших проявів сутності одинокості та безпорадності. Так, я боюсь, надзвичайно боюсь самотності. Ми всі її боїмось. Адже як можна жити, творити, коли знаєш, що немає нікого, кого б це зацікавило, обурило, заінтригувало, одним словом?.. Людина – істота соціальна, як би там не було. І всі ці розмови про горду самотність, аристократичну одинокість та унікальність існування – всього лиш розмови. На планеті живе понад шість мільярдів представників твого виду. Невже нема жодного, хто б зрозумів тебе?
    Я вразлива. Невиправна мрійниця і амбіверт. Надзвичайна суміш. Не забувайте, я близнюки. Мене двічі збивала автівка, чотири рази зупинялось серце, одинадцять шрамів, перелом тазобедренних кісток, безліч вивихів, тріщина в руці, полієнефрит, всд, алергія на хлор і порохи…
    Я егоїстка. Не потребую порад та жалю. Ніколи нічого не проситиму. Особливо пробачення. Мені байдуже, які в тебе проблеми, скільки тобі винні та якого кольору твій телефон. Мовчи… Якщо мене зацікавить дана інформація, я сама про все дізнаюсь і без твого відома. Така вже моя натура.
    Я не вмію ревнувати. Я не вмію пробачати. Я пам’ятаю все. Боляче. І хочеться плакати. Таке буває. Таке трапляється з усіма. І немає нічого страшного в тому, що ти плачеш. Набагато гірше, коли ти не можеш плакати. Бо не можна. Тоді ти стаєш цинічним. Тоді вмирає частинка твоєї справжності. Тоді ти не спиш ночами і стає соромно за кожен прожитий день. Бо він неправильний. Не так його треба було прожити!!! Не так…
    Навіть сьогодні я не зробила й половини того, що запланувала… Ах так, звісно, в мене реабілітаційний період і не можна багато чого. Але ж багато і не треба було. Весна на мене погано впливає, я стаю по-котячому лінивою – хочеться скрутись калачиком біля коханого і мурликати собі, мурликати… Надіюсь, що через чотири роки дрімз кам тру… )
    З усією повагою до себе, насамкінець я не можу не вставити п’ять копійок: теперішня писанина абсолютно позбавлена змісту, а на мене це не схоже. Принаймні колишню мене.
    Насрати, «ти та, що ти є…»








  • Наснилось сьогодні…

  • Безымянный 5498



  • Социальные сети

    Рубрики

    Последние записи